Філософські та методологічні проблеми права

Філософські проблеми правотворчості

Наталія КУШАКОВА-КОСТИЦЬКА — 2024-06-25

Анотація. Потреба у філософському аналізі правотворчості зумовлена тим, що вона (правотворчість) зведена в юриспруденції (зокрема в теорії держави та права) виключно до діяльності держави, однак ігнорується участь у цьому процесі суб’єктів громадянського суспільства й окремих громадян. Твердження про правотворчість як діяльність держави за участю громадянського суспільства в передбачених законом випадках відображає певні міркування у вітчизняній юриспруденції, які все одно прив’язані до етатизму (возвеличення ролі держави). В Україні, яка обрала курс на розвиток держави і права за європейською ліберально-демократичною моделлю, у перспективі (передусім після закінчення війни) роль держави неминуче слабшатиме, натомість роль громадянського суспільства посилиться, насамперед у сфері правотворення. Тому відмова від монопольної ролі держави в цьому процесі є вимогою часу, яка має спершу реалізовуватися на теоретичному рівні та згодом упроваджуватися в практику. Послаблення ролі держави в суспільному управлінні з розширенням самоуправління свідчитиме про завершення певного етапу розвитку соціуму, який тривав орієнтовно з VII тисячоліття д. н. е. й до новітнього часу. Право передувало розвитку держави, а держава, виконавши свою функцію, має зійти з історичної арени, хоча й не одразу. І правотворчість, передусім такий її аспект, як посилена участь громадянського суспільства в цьому процесі, є виявом цієї тенденції.

Ключові слова: правотворчість; громадянське суспільство; держава; право; закон; законотворчість.

Правоохоронна діяльність, глобалізація та суспільна мораль у контексті масової культури (на прикладі сучасних європейських серіалів про правоохоронців. Частина 1)

Вікторія ВОВК — 2024-06-25

Анотація. Стаття присвячена висвітленню органічного взаємозв’язку процесів глобалізації, явищ масової культури, суспільної моралі й особливостей правоохоронної діяльності засобами масової культури, зокрема в серіалах. Автор окреслює широке коло питань, присвячених взаємодії різних сфер духовного життя людини (суспільна мораль, право, мистецтво), яке має велику варіативність, представлене широкою палітрою предметних форм, відображає поточну соціальну реальність і водночас конструює її. Завдяки культурологічному та семіотичному методологічним підходам здійснено аналіз сучасних серіалів про правоохоронців з метою віднаходження в них трансляції основних моральних цінностей західноєвропейського суспільства, до яких належать гуманізм, рівність, толерантність, інклюзія. Увагу зосереджено на аналізі соціокультурного контексту, у межах якого існує сучасна масова культура (глобалізація, поширення демократії, уніфікація та стандартизація життя, стискання часу, значний інформаційний потік, кліповий тип мислення тощо). У статті зазначено, що поширення масової культури зумовлене розвитком технологій та зміною типу комунікації: від оро-акустичної через вербально-письмову до аудіовізуальної (що лише підтверджує в межах європейської культури фундаментальне значення зору та візуальної метафори). Також акцентовано на тому, що сучасні серіали про роботу правоохоронців відображають реалії сучасного західноєвропейського суспільства, яке шляхом утвердження моральних цінностей і їх правового забезпечення долає страх іншого; визнає рівність як у сфері можливостей, так і у сфері відповідальності; формує та утверджує нові гендерні й соціальні моделі поведінки, зберігаючи дієвими цінності індивідуалізму й персоноцентричності; визначає особливу роль інститутів громадянського суспільства в контролі за діяльністю державних органів, зокрема й правоохоронних. Завдяки швидкому розвитку технологій і доступності серіал як екранна форма виконує інформативну функцію, ознайомлюючи глядача з основними суспільними, моральними та правовими цінностями.

Ключові слова: правоохоронна діяльність; моральні цінності; глобалізація; толерантність; масова культура; серіал; громадянське суспільство.

Парадокси імплікації та проблема доказовості

Олег ГВОЗДІК — 2024-06-25

Анотація. Однією з істотних перешкод у застосуванні логічних критеріїв доказовості аргументації є низка парадоксів, пов’язаних із поданням відношення логічного випливання у вигляді імплікативних виразів. Одначе численні спроби розв’язання цієї проблеми не привели до вагомих позитивних зрушень. Тож пошук шляхів нівелювання згаданих парадоксів і донині не втрачає своєї актуальності. У процесі дослідження використано методи: порівняльного аналізу (для виявлення спільних моментів і розбіжностей у підходах до тлумачення й розв’язання аналізованих проблем), індуктивного узагальнення (з метою визначення панівних тенденцій у сучасних дослідженнях логічних основ ефективної побудови юридичної аргументації), критичного аналізу (під час оцінювання поширених методологічних концепцій у цій сфері з позицій їхньої обґрунтованості та логічної прийнятності), логічної формалізації (для однозначно чіткого подання принципових основ раціоналізації доказових процедур у вигляді узагальнених формул), логіко-семантичного аналізу (під час визначення умов релевантності застосування методологічного інструментарію сучасної логіки в процесі побудови аргументації). У статті здійснено логіко-семантичне обґрунтування розбіжностей між функціональним змістом імплікації та відношенням логічного випливання. З огляду на їх змістові відмінності, запропоновано потенційні шляхи та засоби уникнення складнощів застосування логіки в доказовому процесі, зумовлених парадоксами імплікації. Встановлено, що такі парадокси не виникатимуть, якщо за логічну умову доказовості аргументацій визнаватиметься не функціональний зміст імплікації, а критерій входження області визначення системи зазначених підстав в область визначення обґрунтовуваного висновку. У такому разі не спостерігатимуться колізії між природними та штучними мовними засобами побудови аналітичних міркувань. Окрім того, у процесуальній юриспруденції оцінювати відношення логічного випливання між доказами, з одного боку, і предметом доказування – з іншого доцільно не лише в контексті наявності чи відсутності цього відношення (як це передбачено класичною двозначною логікою), а й з погляду ступеня підтвердження доказуваного положення наведеними доказами (за допомогою методів імовірнісної оцінки висловлювань та відношень між ними). Запропонований підхід зорієнтований на розширення прикладного потенціалу логіки як чинника раціоналізації доказових процедур.

Ключові слова: юридична аргументація; логіка аргументації; проблема доказовості; критерії доказовості; логічне випливання; парадокси імплікації.

Правові основи застосування поліграфа в Україні – реалії сьогодення

Олександр МОТЛЯХ — 2024-06-25

Анотація. Загальнопоширена закордонна практика щодо застосування поліграфа в державному секторі, комерційній і приватній діяльності отримала належну підтримку й в Україні. Стан вітчизняного сьогодення демонструє нагальну потребу в проведенні поліграфологічних досліджень у критично важливих сферах і напрямах діяльності людства. Напрацьований досвід і практика українських поліграфологів дають підстави стверджувати, що поліграф зміцнив свої позиції як науково-технічний прилад, який сприяє посадовцям різних структур і сфер діяльності у вирішенні нагальних питань відповідного спрямування. Одним із проблемних аспектів сучасної поліграфології залишається законодавча база, яка врегульовує процедуру застосування поліграфа в Україні й отримані за його допомогою результати проведених досліджень. Метою статті є системне висвітлення вітчизняних нормативно-правових документів, які становлять підґрунтя для реалізації поліграфологічної діяльності. Наукова новизна дослідження полягає в системному викладі й аналізі чинних законодавчих і підзаконних актів України, які регламентують діяльність щодо застосування поліграфа. Результати проведеної наукової роботи узагальнюють зміст викладеного матеріалу дослідження шляхом надання конкретних пропозицій з удосконалення законодавчої складової, спрямованої на легітимізацію поліграфологічної діяльності в нашій країні. Доведено, що процес законодавчого врегулювання поліграфа в Україні всебічно сприятиме подальшому розвитку цього специфічного й водночас необхідного напряму практичної роботи у вирішенні нагальних питань конкретного спрямування. Практична значущість наукової статті полягає в орієнтуванні теоретиків і практиків поліграфологічного напряму діяльності на чинну в Україні нормативну базу, яка прямо або ж опосередковано визначає процедуру легітимності застосування поліграфа й отриманих за його допомогою результатів проведених досліджень.

Ключові слова: поліграф; поліграфолог; поліграфологічне дослідження; нормативно-правові документи; закони; накази; інструкції.

Міжнародний досвід правового регулювання небезпеки штучного інтелекту в реаліях воєнного часу: етико-філософський аспект

Світлана ДЄНІЖНА — 2024-06-25

Анотація. У статті аргументовано, що вивчення міжнародного досвіду правового врегулювання загроз штучного інтелекту в кіберпросторі за воєнного часу є актуальним напрямом наукових пошуків, який потребує поглибленого й системного дослідження. Мета статті – висвітлити етико-філософський аспект міжнародного досвіду правового врегулювання загроз штучного інтелекту воєнним діям і визначити стратегічні напрями державно-правової політики щодо його впровадження в реаліях воєнного часу. Для здійснення дослідження застосовано систему методів наукового пізнання: філософський, загальнонаукові (аналіз і синтез, індукція та дедукція, абстрагування та конкретизація, аналогія та контраст); приватні методи наукового пізнання, що використовують у багатьох галузевих науках (компаративний, кількісний і якісний аналіз); спеціально-юридичні (формально-юридичний, порівняльно-правовий, системно-структурний). Проаналізовано міжнародний досвід правового регулювання використання технологій штучного інтелекту в умовах глобальних загроз; пріоритетні орієнтири вітчизняної державно-правової політики щодо запобігання ризиків використання штучного інтелекту як інструментів військової небезпеки; окреслено перспективні напрями вдосконалення правового регулювання використання цифрових технологій за воєнного стану крізь призму інтеграційних процесів. З’ясовано, що впровадження міжнародного досвіду правового регулювання небезпеки використання штучного інтелекту під час війни має відбуватися в контексті євроінтеграційних процесів, ґрунтуватися на фундаментальних цінностях і принципах верховенства права, нормативно-правових актах, стандартах і правилах провідних країн, попри виклики й обмеження, пов’язані з воєнними обставинами. Обґрунтовано, що за воєнного часу в Україні гостро постало питання про підвищення ефективності розслідування кіберзлочинів завдяки використанню технологій штучного інтелекту. Новизна дослідження полягає у визначенні стратегічних напрямів правового регулювання небезпеки використання технологій штучного інтелекту за воєнного часу на підставі міжнародного досвіду та відповідно до європейських нормативно-правових актів, принципів міжнародного права, стандартів і рекомендацій провідних країн світу. У висновках зазначено, що правове врегулювання використання штучного інтелекту в Україні доцільно здійснювати за обраним державою євроінтеграційним курсом, згідно зі стандартами та правилами, висвітленими в міжнародних нормативно-правових документах. З цих позицій визначено ключові напрями правового регулювання загроз застосування сучасних цифрових технологій в умовах воєнного стану. Правове регулювання ризиків сучасного програмного забезпечення має сприяти стримуванню війни, зменшенню її смертоносності, врятуванню життя людей, захисту їх прав і свобод.

Ключові слова: правове регулювання; штучний інтелект; кіберпростір; кібербезпека; кіберзлочинність.

Правове регулювання системи органів фінансового контролю в Європейському Союзі: порівняльний аспект

Сергій ХАЛЮК — 2024-06-25

Анотація. Основна мета дослідження полягає в проведенні аналізу правового регулювання системи органів фінансового контролю в Європейському Союзі та порівнянні з відповідними системами окремих суб’єктів міжнародного права. Акцентовано на тому, що важливість ефективного фінансового контролю в Європейському Союзі переоцінити неможливо, адже фінансовий контроль слугує захистом проти системних ризиків, забезпечуючи стабільність і надійність фінансової системи ЄС. В епоху, характерними ознаками якої є глобалізація, швидкий технологічний розвиток і мінлива ринкова динаміка, ефективні механізми фінансового контролю мають вагоме значення для виявлення, моніторингу та пом’якшення ризиків, які можуть становити загрозу фінансовій стабільності. У роботі висвітлено механізми, завдяки яким зазначені структури підтримують прозорість, ефективність і підзвітність в управлінні й аудиті фінансових ресурсів ЄС. Вивчаючи роль й обов’язки таких важливих органів, як Європейська комісія, Європейський суд аудиторів (ЄСА), Європейське бюро з боротьби з шахрайством (OLAF), Європейська прокуратура (EPPO), Комітет з бюджетного контролю Європейського парламенту (CONT) та Генеральний директорат з питань бюджету Європейської комісії (DG BUDG), автор прагне висвітлити складнощі та виклики, притаманні правовому регулюванню фінансового контролю в наднаціональному контексті. Крім того, у статті розглянуто взаємодію між загальноєвропейськими нормами та національними правовими системами в забезпеченні фінансової дисципліни й боротьбі з шахрайством, спрямованим проти бюджету ЄС. Шляхом аналізу конкретних прикладів і порівняльного аналізу з іншими міжнародними юрисдикціями дослідження має на меті виявити найкращі практики, потенційні прогалини в чинних системах і сфери для реформування. Зрештою, це дослідження має на меті зробити внесок у тривалі дебати щодо підвищення ефективності та надійності механізмів фінансового контролю в Європейському Союзі, тим самим забезпечуючи законне й розсудливе використання фінансових ресурсів ЄС.

Ключові слова: нагляд; фінансовий контроль; Європейський Союз; правове регулювання; аудит; підзвітність; прозорість.

Вплив євроінтеграційного курсу України на європейське та національне муніципальне право в умовах сучасної гібридної війни

Володимир ДЕМИДЕНКО — 2024-06-25

Анотація. Нині європейська спільнота чітко усвідомлює, що агресивна війна РФ проти України є не лише загрозою існування суверенної держави та геноцидом українського народу, а й має за мету руйнування європейських цінностей щодо демократії, свободи, верховенства права та ліквідацію створених на цих принципах міжнародних міжурядових об’єднань держав (Рада Європи, ЄС та НАТО), мінімізацію їх геополітичного значення. Таке розуміння терористичної сутності РФ системно окреслено в правотворчості уповноважених інституцій ЄС, ОБСЄ та Ради Європи, спрямованих на підтримку України. Звичайно, євроінтеграційний курс України не лише обумовлює реформування в умовах війни національного муніципального права України, а й потребує вдосконалення європейського муніципального права (у межах держав – членів Ради Європи). Відповідно, виникає потреба в аналізі сучасного стану реформування європейського муніципального права та муніципального права України. Метою публікації є дослідження впливу євроінтеграційного курсу України на європейське та національне муніципальне право в умовах сучасної російської гібридної війни. Методологію дослідження становить система теоретичних принципів (історизму, об’єктивності, плюралізму тощо), логічних прийомів (аналіз і синтез, індукція та дедукція, аналогія, гіпотеза тощо) і конкретних засобів дослідження, що надали можливість повноцінно окреслити тенденції модернізації сучасного європейського та національного муніципального права. Наукова новизна публікації полягає в тому, що вдосконалено науково-теоретичне уявлення про взаємозв’язок впливу євроінтеграційного курсу України як на муніципальне право України, так і на європейське муніципальне право. У результаті дослідження проаналізовано модернізацію європейської безпекової й оборонної політики з огляду євроінтеграційного курсу України та гострої потреби протидії російській гібридній війні проти європейських цінностей. Практична значущість статті полягає в тому, що констатовано наявність окремих негативних тенденцій в сучасній європейській муніципальній політиці, пов’язаних з непоодинокими перемогами ультраправих проросійських політичних сил і рухів у низці європейських держав як на місцевих виборах, так і вже на загальнодержавних.

Ключові слова: муніципальне право України; європейське муніципальне право; євроінтеграційний курс України; сучасна гібридна війна; територіальна цілісність; деокупація; права і свободи людини; органи публічної влади.

Вплив громадської думки на внутрішнє переконання суб’єктів правозастосування в процесі реалізації дискреційних повноважень

Роман ВАНДЖУРАК — 2024-06-25

Анотація. Процесуальні рішення суб’єктів правозастосування ґрунтуються не тільки на вимогах закону та фактичних обставинах справи (доказах), а й різного роду впливах, серед яких не останнє місце посідає громадська думка. Суб’єкти правозастосування, як і пересічні громадяни, теж формують особисту думку про певні суспільні процеси, що своєю чергою відображаються на їх внутрішньому переконанні в процесі здійснення дискреційних повноважень. Оскільки громадська думка не завжди ретранслює реальні запити суспільства й культивує благородні цілі та може бути корегованою для досягнення певної мети, її вплив на суб’єктів правозастосування потребує окремого філософсько-правового аналізу. Наукова новизна полягає в тому, що в дослідженні автор уперше заявляє про вплив громадської думки на внутрішнє переконання суб’єктів правозастосування та вважає, що він може мати негативні наслідки. Під час підготовки статті автор застосував методи аналізу, синтезу й узагальнення, за допомогою яких вдалося встановити вплив громадської думки на внутрішнє переконання суб’єктів правозастосування. Для обґрунтування результатів і формулю-вання висновків проведеного дослідження було використано методи дедуктивно-логічного аналізу, а також індуктивного узагальнення й аналогії, які дали змогу переконатися, що громадська думка має вагомий вплив на внутрішнє переконання суб’єктів правозастосування й такий вплив здебільшого є негативним. Автор переконаний, що порушені в дослідженні питання є актуальними, а запропоновані ним способи нівелювання висловлених побоювань мають і практичну значущість, позаяк ці ідеї можуть бути використані під час підвищення кваліфікації суб’єктів правозастосування.

Ключові слова: громадська думка; внутрішнє переконання; розсуд; суб’єкти прийняття процесуальних рішень; суб’єкти правозастосування; філософія права.

Методологічна основа дослідження міжнародного правопорядку: аналіз сучасних підходів

Віталій ГДИЧИНСЬКИЙ — 2024-06-25

Анотація. Повномасштабне вторгнення РФ в Україну зумовило жахливі наслідки для національного, європейського та міжнародного правопорядку, міжнародного миру й безпеки, чинних правових систем держав і міжнародних організацій. З огляду на зазначене, науковці порушують питання: чи не спостерігається часом певне відставання теорії від практики, нестача наукових ідей, концепцій, теорій, доктрин у зазначеному напрямі. Тому метою статті є узагальнення методологічної основи дослідження міжнародного правопорядку, виокремлення ключових сучасних наукових підходів і їх аналіз. Методологічна основа дослідження визначена його метою та тематикою, становить сукупність методологічних принципів і підходів, власне методів як конкретних прийомів і засобів дослідження, що дають змогу багатосторонньо висвітлити природу і сутність, певні особливості розвитку міжнародного правопорядку, його співвідношення з інститутом правопорядку. Наукова новизна дослідження полягає в розширенні уявлень про оптимальний методологічний інструментарій вивчення міжнародного правопорядку як одного з ключових явищ сучасної правової дійсності. Під час опрацювання матеріалу узагальнено та проаналізовано методологічну основу дослідження міжнародного правопорядку, акцентовано на пріоритетності використання таких підходів, як: феноменологічний, аксіологічний, антропологічний, герменевтичний, інформаційно-комунікативний, синергетичний, синкретичний, діяльнісний, інтегративний, комплексний тощо. Під час дослідження доцільним вбачається використання мультидисциплінарної методології, модернізаційних підходів для належного багатоаспектного подальшого дослідження міжнародного правопорядку, спільно з іншими міжнародно-правовими та конституційними, європейськими й загальноцивілізаційними цінностями. Це особливо важливо в умовах дії правового режиму воєнного стану, євроатлантичної інтеграції та післявоєнного миробудівництва.

Ключові слова: правопорядок; міжнародний правопорядок; міжнародний мир і безпека; методологія; методологічний підхід; метод; принцип; міжнародне право.

Теоретико-методологічні засади дослідження проведення негласних слідчих (розшукових) дій уповноваженими особами в кримінальному провадженні

Олександр ДУЛЬСЬКИЙ — 2024-06-25

Анотація. Актуальність наукової статті пов’язана з тим, що системна наукова розробленість теоретико-методологічних засад дослідження проведення негласних слідчих (розшукових) дій уповноваженими особами в кримінальному провадженні може забезпечити не тільки отримання комплексних й об’єктивних даних, що сприяють розвитку теоретичних положень негласних слідчих (розшукових) дій, а й забезпечує вирішення проблемних практичних ситуацій, надаючи уповноваженим особам дієвий інструмент у формі методичних рекомендацій ефективного проведення таких процесуальних дій. Метою наукової статті є формування теоретико-методологічних засад дослідження проведення негласних слідчих (розшукових) дій уповноваженими особами в кримінальному провадженні. Зважаючи на специфіку предмета й мету дослідження, методологічний інструментарій представлено системою філософських, загальнонаукових і спеціальних методів для забезпечення комплексного вивчення предмета дослідження. Ключові результати дослідження полягають в обґрунтуванні того, що під час розроблення методології дослідження проведення негласних слідчих (розшукових) дій уповноваженими особами важливо враховувати багаторівневість методологічного інструментарію, що має ґрунтуватися на широкому спектрі методів, тісно пов’язаних між собою, які доповнюють один одного. У контексті дослідження акцентовано на таких методах наукового пізнання, як філософські (діалектичний), загальнонаукові (метод формалізації, аналіз, синтез, індукція, дедукція, метод ідеалізації, спостереження, порівняння, моделювання) та спеціальні методи кримінальної процесуальної (юридичне моделювання, компаративістський метод, спостереження) та криміналістичної (криміналістичне версіювання, криміналістичне планування, криміналістичний аналіз ситуації, криміналістичне експериментування) наук. Практична цінність наукової статті полягає у висвітленні методологічного значення праксеологічного підходу для дослідження проведення негласних (слідчих) розшукових дій уповноваженими особами. Його зміст полягає в тому, що він орієнтує теорію кримінального процесу та криміналістики на виконання їхніх безпосередніх завдань як прикладних наук. Автор дійшов висновку, що теоретико-методологічні засади дослідження проведення негласних (слідчих) розшукових дій уповноваженими особами в кримінальному провадженні спрямовані як на встановлення наукової істини, так і на виконання практичних завдань у контексті дослідження.

Ключові слова: методи наукового пізнання; методологія; злочин; філософські методи; кримінальний процес; криміналістика; слідчий; оперативні підрозділи.

Механізм захисту прав людини в межах діяльності Ліги арабських держав (історичний аспект)

Юсіф МАМЕДОВ — 2024-06-25

Анотація. Досліджено один з регіональних механізмів захисту прав людини на основі положень Статуту Ліги арабських держав щодо індивідуальних та колективних прав, Арабської хартії прав людини, а також проаналізовано їх відповідність загальновизнаним міжнародним стандартам захисту прав людини. Забезпечення поваги й дотримання прав людини належить до найважливіших завдань світової спільноти. Повага до прав людини – це підґрунтя свободи та справедливості будь-якої розвиненої держави. Принцип поваги прав людини усвідомлюється як погоджене визнання обов’язків щодо дотримання, сприяння та забезпечення гарантій основних прав і свобод людини на всіх рівнях держави. Прийняття Статуту Організації Об’єднаних Націй та Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права забезпечило створення системи контролю за дотриманням державами своїх зобов’язань щодо прав людини в міжнародному праві. Статут ООН зобов’язує держави вдосконалювати повагу до прав людини. Загальна декларація прав людини слугує основою всього міжнародного права в контексті прав людини. Генеральна Асамблея проголошує Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого мають прагнути всі народи й держави для того, щоб кожна людина й інститут суспільства прагнули до визнання значущості прав і свобод, забезпечення шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального й ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав – членів ООН, так і серед народів територій, що знаходяться під їх юрисдикцією. У статті актуалізовано питання щодо функціонування міжнародної міжурядової регіональної організації Ліги арабських держав, створення міжарабського механізму захисту прав людини в межах Ліги арабських держав, а також позиції ісламських держав щодо формування міжнародних механізмів захисту прав людини.

Ключові слова: права людини; держава; політика; міжнародне право; Ліга арабських держав; Арабська хартія прав людини; Загальна декларація прав людини; Організація Об’єднаних Націй.

Філософсько-правова основа міжнародного права та перспективи її розвитку

Максим НЕВІДОМСЬКИЙ — 2024-06-25

Анотація. Актуальність дослідження філософсько-правової основи міжнародного права зумовлена викликами, які постали перед сучасним міжнародним правом, турбулентністю та невизначеністю, спровокованими діями одного із суб’єктів міжнародного права, який грубо порушує принципи та норми міжнародного права. Автор розглядає тематику моменту зародження філософсько-правових поглядів на міжнародне право, їхнього розвитку в поглядах і працях Сократа, Епікура, Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, Гуго Гроція, окреслює сучасні напрями філософсько-правової думки, які простежуємо в чинних універсальних міжнародно-правових актах, і перспективи трансформації філософсько-правового фундаменту міжнародного права. У праці надано відповідь на питання щодо ефективності міжнародного права в майбутньому з огляду на сучасні тенденції. Метою дослідження є висвітлення й аналіз філософсько-правової основи науки міжнародного права, виявлення закономірностей і проблем, які постають перед сучасною філософсько-правовою спільнотою, характеристика перспектив розвитку філософської думки міжнародного права. Викладений матеріал становить певну наукову новизну, оскільки тематику філософсько-правового осмислення, попри виняткову важливість сучасного міжнародного права, зрідка досліджують. Практична значущість дослідження полягає в тому, що автор запропонував нове бачення ключової ролі міжнародного права в контексті розвитку людства.

Ключові слова: міжнародне право; філософія; міжнародна безпека; права людини; цінності; справедливість.

Роль медіа у формуванні державності в Україні та США

Юрій УЛЯНЧЕНКО — 2024-06-25

Анотація. У сучасних реаліях найбільшу цінність становить інформація, що має широкий спектр джерел – радіо, газети, журнали, телебачення та Інтернет. Це зумовлює потребу в урегулюванні організації і діяльності друкованих та онлайн медіа, що нині усвідомлюється пріоритетним завданням як в Україні, так і в інших країнах, зокрема Сполучених Штатах Америки. Метою статті є аналіз ролі медіа у формуванні державності зазначених країн. Для досягнення поставленої мети було використано такі методи дослідження: аналізу, синтезу, узагальнення, зіставлення, абстрагування, історичний, правовий тощо. Проаналізовано конституційно-правові засади організації та діяльності медіа в обох країнах, що дало змогу ретельно обґрунтувати їхнє місце й статус у сучасному громадянському суспільстві. Особливу увагу приділено питанню щодо порушень прав і статусу засобів медіа, встановлених у Конституції України, а також визначенню основних причин цих порушень. На підставі проведеного аналізу здійснено класифікацію медіа з огляду на ступінь залежності від держави, що сприятиме кращому розумінню специфіки їхньої діяльності. Практична цінність наукової статті полягає в тому, що запропонований у ній аналіз діяльності медіа в Україні та Сполучених Штатах Америки з позиції їх впливу на формування держави й суспільства загалом сприятиме підвищенню ефективності медійної політики та захисту свободи слова, а отже, має важливе значення для розвитку демократії та прав людини.

Ключові слова: інформація; держава; свобода слова; медіаресурси; контент; політика; журналіст; громадськість.

Обмеження прав людини в інтересах держави в тоталітарних державах як вияв позитивістської концепції праворозуміння

Ольга ШЕРШЕЛЬ — 2024-06-25

Анотація. Проблема визначення межі втручання державної влади в права людини є важливою для будь-якого часу, передусім у тих випадках, коли необхідність неправомірного обмеження прав людини в державі обґрунтовується досягненням «благородної» мети і нав’язується за допомогою пропаганди, терору й заборон. Мета цієї статті – проаналізувати причини утвердження влади тоталітарних режимів, засади їх функціонування та утвердження ідеї обмеження прав людини в інтересах держави на прикладі Італії в період фашистського режиму й Німеччини в період нацистського режиму. Досліджено правове регулювання обмеження політичних, соціально-економічних прав, а також нівелювання принципу незалежності судової влади в таких державах і запропонувати механізми, які унеможливили б утвердження тоталітарних режимів правління. Методичною основою став діалектичний метод. У структурі методологічних підходів використовують описовий та історичний методи, які допомогли дослідити в хронологічній послідовності процес утвердження тоталітарних режимів і неправомірного обмеження прав людини. Сформульовано висновок, що за тоталітарних режимів регулювання відносин у сфері прав людини відбувається з позицій захисту інтересів окремої групи людей, що є панівною, а вплив на свідомість людей здійснюють через ідеологічне виховання та репресії. Недопущення неправомірного обмеження прав людини можливе через дієві механізми демократії, передусім незалежний суд, який керується духом права, самообмеження влади, розвинену правову свідомість, громадянське суспільство, якісну освіту. Наукова новизна публікації полягає в аналізі трансформації під впливом обраного за зразок типу праворозуміння політичної та правової системи держави від відносно демократичної до антигуманного тоталітарного режиму. Практична значущість полягає у визначенні умов і засобів, які унеможливили б перехід від демократичної держави, у якій права людини визнано найвищою цінністю, до тоталітарної.

Ключові слова: права людини; демократія; тоталітаризм; фашизм; нацизм; відповідальність.

Конституційно-правовий вимір справедливого судочинства в Україні

Станіслав ГУСАРЄВ — 2024-06-25

Рец. на кн.: Завальнюк І. В. Справедливе судочинство в Україні: конституційно-правові аспекти теорії та практики : монографія. Одеса : Юридика, 2024. 532 с.