Філософські та методологічні проблеми права

Логіка захисту в кримінальному процесі

Олег ГВОЗДІК — 2024-01-29

Анотація. Захист законних прав та інтересів громадян є одним із пріоритетних напрямів розбудови
демократичної правової держави. Проте наявні достатньо вагомі перешкоди в реалізації права на
захист у кримінальних провадженнях, пов‟язані здебільшого з нерівноцінністю повноважень сторін
захисту й обвинувачення. Загострюється потреба в удосконаленні методології правозахисної
діяльності в цій сфері. Перспективним напрямом такого вдосконалення вбачається
систематизований аналіз об‟єктивно-логічних підвалин доказової аргументації та їх залучення до
розроблення методів стратегічного планування й тактичної організації захисту в кримінальному
процесі. Методичне забезпечення дослідження здійснено за допомогою методів порівняльного та
критичного аналізу, а також методу індуктивного узагальнення, який було використано під час
вивчення поширених методологічних підходів у зазначеній сфері діяльності, їх оцінки з огляду на
обґрунтованість і логічну прийнятність, а також під час виявлення ключових тенденцій у сучасних
дослідженнях шляхів і засобів юридичної аргументації. Для визначення умов релевантності
застосування методологічного інструментарію сучасної логіки з метою оптимізації захисних стратегій
у кримінальному провадженні застосовано метод логіко-семантичного аналізу. Наукова новизна
дослідження полягає в обґрунтуванні ідеї об‟єктивізації стратегій захисту в кримінальних
провадженнях шляхом їх узгодження з логічними критеріями доказовості. Також подано
систематизоване викладення основ технології такого узгодження під час процесуальних дій. За
результатами дослідження доведено, що, крім нормативно-правової регламентації, дії сторони
захисту також мають коригуватися з огляду на логічні умови об‟єктивності й обґрунтованості. З
огляду на нормативне закріплення презумпції невинуватості, логічні стратегії кримінальнопроцесуального захисту можуть будуватися не тільки в «жорстких» формах (спрямованих на
спростування можливості причетності підзахисного до вчинення розглядуваних протиправних дій), а
й у «м‟яких» (зорієнтованих на критику стратегії обвинувачення в плані її прийнятності не лише з
позиції нормативно-правових вимог, а й логічних критеріїв коректності аргументації). Засади
зазначеної критики мають поєднувати в собі умови логіко-синхронічних оцінок аналізованих подій з
умовами їх діахронічної узгоджуваності в контексті динаміки розгортання картини розслідуваного
злочину. Практична значущість полягає в тому, що застосування логічних засобів об‟єктивізації та
раціоналізації стратегій захисту є чинником підвищення ступеня їх обґрунтованості, переконливості й
практичної ефективності.
Ключові слова: кримінально-процесуальний захист; логіка захисту; стратегії захисту; методи
аргументації; критерії доказовості.

Методологія дослідження ідеї та сутності громадянського суспільства в контексті євроінтеграційних процесів

Світлана СІМАКОВА — 2024-01-29

Анотація. Актуальність дослідження зумовлена певною невизначеністю щодо питань, пов’язаних із вибором методів дослідження ідеї громадянського суспільства. Автори стверджують, що трансформаційні перетворення та процеси європейської інтеграції зумовлюють зміни у свідомості, що спричиняють проблему нерозуміння громадянами сутності громадянського суспільства, недостатнє усвідомлення власної ролі, що потребує здійснення комплексного підходу для дослідження його ідеї та процесів із застосуванням низки методів і методологічних підходів. Метою дослідження є виявлення методологічних закономірностей дослідження ідеї та сутності громадянського суспільства в контексті євроінтеграційних процесів, аналіз його сутності, переосмислення філософсько-методологічних засад у контексті перспектив майбутнього розвитку та формування на цій підставі нормативно-правової бази, що відповідатиме сучасному баченню. Методологічним підґрунтям дослідження є комплексний підхід. Викладений матеріал становить певну наукову новизну, оскільки категорія «громадянське суспільство» є багатозначною, чітко не визначеною в законодавстві, що викликає різні думки щодо його розбудови в процесах, пов’язаних зі вступом до ЄС, та обумовлює потребу в здійсненні ґрунтовного аналізу у філософсько-правовій площині із застосуванням відповідної методології. Доведено, що аналіз сутності громадянського суспільства неможливо здійснювати з використанням одного методологічного підходу чи методу. Складність категорії потребує застосування комплексного аналізу, що зумовлено багатоаспектністю досліджуваного явища. Практична значущість дослідження полягає в тому, що автори визначили найдоцільніші методи й методологічні підходи, що дасть змогу аналізувати ідею громадянського суспільства в контексті євроінтеграційних перетворень у державі.

Ключові слова: методологія; методи; євроінтеграція; громадянське суспільство; методологічні підходи.

Константно-домінантні соціальні ідеї епохи модерну та сучасний конституційний простір

Вікторія ВОВК — 2024-01-29

Анотація. Статтю присвячено ще недостатньо дослідженим питанням впливу філософсько-правових ідей періоду модерну на становлення й оформлення сучасної політико-правової та конституційної реальності. Доведено, що сучасна європейська правова культура та практика детермінуються філософсько-правовими концепціями та природничо-правовою доктриною ХVІІ–ХVІІІ століть, які також вибірково ввібрали в себе положення соціальних ідей середньовіччя, християнської ідеології, але водночас мали характер практичного керівництва до дії та закріпили основні світоглядно-ментальні настанови тогочасного суспільства. Філософсько-правові тексти мислителів епохи модерну виконано в специфічній жанровій манері, що й зумовило перенесення їх основних положень у політико-правові та юридичні документи. Саме в таких світоглядно-історичних координатах і сформувалися основні засади територіального управління в державі через чітке окреслення взаємовідносин між центром управління та периферіями. У тексті статті проаналізовано основні соціокультурні й ідеологічні передумови формування таких положень сучасної політико-правової практики та конституціоналізму, як незалежна національна держава, територіальний і національний суверенітет (на прикладі еволюціонування явища суверенітету від середньовіччя до Нових часів). Розуміння змістовного наповнення низки інститутів конституційного та міжнародного права залежить від з’ясування ролі й значення Вестфальських мирних договорів у процесах створення європейської системи правопорядку, основних засад міжнародної безпекової політики тощо. Акцентовано на тому, що сучасне розуміння права є також похідним від його трактування в часи модерну (право як договір, право як сфера секулярної діяльності людини, правотворча та законотворча діяльність держави, держава як особливий суб’єкт права).

Ключові слова: модерн; право; конституція; конституційний простір; право безпеки; держава; суверенна держава; міжнародна безпека; правопорядок.

Доброчесність: соціально-правовий зміст і значення для сучасних реформ

Наталія КАМІНСЬКА — 2024-01-29

Анотація. У процесі виконання міжнародних зобов’язань, умов на кандидатство в члени Європейського Союзу актуалізується потреба вивчення теоретичних і практичних аспектів низки важливих процедур, принципів й інших засад здійснення сучасних реформ. Це посилюється системними трансформаціями національної правової системи, частими кадровими змінами у владних інституціях, неефективністю державної антикорупційної політики, виявами недоброчесності в судових та інших органах публічної влади в Україні, недовірою до них населення. В умовах дії правового режиму воєнного стану ці проблеми загострюються. Метою статті є комплексний аналіз феномену доброчесності на підставі доктринальних і нормативно-правових джерел, висвітлення його соціально-правової природи, сутнісних особливостей, а також значення в процесі реалізації сучасних реформ. Методологічна основа роботи ґрунтується на комплексному поєднанні філософських і наукових теорій, ідей, постулатів, концепцій, методів і принципів дослідження. Визначальними є діалектичний, порівняльний, історичний, аксіологічний, антропологічний, гносеологічний, герменевтичний та інші методи; системний, плюралістичний, діяльнісний, феноменологічний, інструментальний та інші методологічні підходи; принципи плюралізму, системності, усебічності, об’єктивності, історизму, детермінізму, міждисциплінарності, комплексності й інші методологічні принципи. Наукова новизна полягає в тому, що концептуалізація доброчесності в сучасному науковому дискурсі зумовлює багатовекторний аналіз цього феномену, його джерела, сучасні підходи трактування, теоретичне й практичне значення. Оптимальним є комплексне з’ясування змісту зазначеної категорії, оскільки це правова, морально-етична та філософська категорія, пов’язана з людиною, посадовою або службовою особою, інституціями, владними органами, стосується сфер публічних і приватних відносин. Визначено, що доброчесність ґрунтується на принципах римського права, а саме bona fides, доктрині venire contra factum proprium, еволюціонувавши в міжнародні та європейські стандарти, відповідну судову й іншу правозастосовну практику. Обґрунтовано вузьке та широке значення доброчесності, зокрема останнє містить морально-етичні й правові складові, принципи і стандарти поведінки, чесноти як позитивні моральні риси, зумовлені свідомістю та волею людини, що характеризує людину, її спосіб життя, вчинки, готовність і здатність свідомо реалізувати певні види діяльності, поведінки на засадах добра й справедливості. Виокремлено характеристики доброчесності, її типологізацію. Практична значущість полягає в тому, що, оскільки феномен доброчесності стосується фактично всіх сфер життєдіяльності, очевидна необхідність законодавчого регулювання загальних і спеціальних критеріїв доброчесності, належного наукового обґрунтування, методології оцінювання на їх відповідність. Перспективним видається продовження наукових розвідок, вивчення співвідношення антикорупційних виявів у професійній діяльності глави держави, судді, парламентаря, прокурора, посадовців органів державної влади, органів місцевого самоврядування та дотримання ними критеріїв доброчесності. Ідеологічний чинник зумовлює підвищення рівня правової культури, правосвідомості посадових і службових осіб, українського суспільства щодо викорінення корупційних й інших недоброчесних ризиків і загроз, розвитку культури доброчесності.

Ключові слова: європейські стандарти; доброчесність; етичні стандарти; права людини; правова аксіологія; правові цінності; корупція; меритократія; демократія; реформи.

Засадничі сегменти громадянства та людиноцентризм: філософсько-правове опредметнення

Ірина СОФІНСЬКА — 2024-01-29

Анотація. Концепт громадянства, як і актуальні способи й механізми набуття та припинення, передбачено в Європейській конвенції про громадянство (1997), однак на кінець 2023 року цей наратив став надзвичайно крихким. Мета статті – обґрунтувати взаємозалежність між способами набуття та припинення громадянства, ураховуючи як традиційні й емансипативні цінності (пропагування людиноцентризму, правовладдя) і політико-правові виклики сьогодення, так і незворотність конституційного закріплення в преамбулі Конституції України 2019 року євроінтеграційного прагнення громадян України. Більшість сегментів громадянства потребують перегляду національного релевантного законодавства та його ґрунтовного оновлення (передусім ідеться про набуття особою альтернативного подвійного (множинного) громадянства після народження без втрати первинного громадянства, посмертне громадянство, законодавче закріплення позбавлення громадянства, відмову від нього тощо). Наступне питання стосується набуття (і наявності) подвійного (множинного) громадянства в осіб, які є службовцями органів публічної влади, правоохоронних органів і здійснюють державно-владні повноваження, мають доступ до державної безпеки, скарбниці й таємниці, що створює дилему щодо вірності цих осіб усім і кожній державі їхнього громадянства зокрема. Постає питання, яким має бути механізм, якщо обидві (усі) держави громадянства особи перебувають у стані війни між собою; який юридичний алгоритм слід застосовувати у випадку вчинення особою-громадянином державної зради. Інший аспект цього питання стосується регламентування (не)добровільної зміни громадянства та наявності латентного подвійного (множинного) громадянства осіб, які проживали (проживають) на анексованій та (тимчасово) окупованій території України. Чинне релевантне законодавство не врегульовує питання припинення громадянства в умовах продовженого воєнного стану, з огляду на набуття альтернативного громадянства після народження (у зв’язку з натуралізацією, оптацією чи трансфертом) особами, які проживали на анексованій і (тимчасово) окупованій, починаючи з березня 2014 року, території України.

Ключові слова: громадянство; набуття громадянства; натуралізація; подвійне (множинне) громадянство; припинення громадянства; утікач.

Проблеми демократизації правової системи України в період воєнного стану

Олена ФАТХУТДІНОВА — 2024-01-29

Анотація. Метою дослідження є характеристика основних проблем демократизації правової системи в період воєнного стану. Доведено, що демократизація правової системи має на меті забезпечити баланс між захистом прав громадян і врахуванням нагальних потреб держави. Сформовано понятійно-категоріальний апарат сутності демократизації правової системи в умовах воєнного стану. Визначено, що вивчення проблем демократизації правової системи в умовах воєнного стану є актуальним напрямом наукових пошуків, який заслуговує на глибоке й системне дослідження. З’ясовано, що в умовах воєнного стану демократизація правової системи передбачає зусилля зберегти та впроваджувати демократичні принципи в правовому полі незалежно від викликів й обмежень, пов’язаних із воєнними обставинами. Визначено основні проблеми демократизації правової системи України в період воєнного стану. Запропоновано ключові напрями вдосконалення демократизації правової системи України в умовах воєнного стану. Доведено, що міжнародна підтримка й допомога можуть сприяти демократизації, проте водночас створюють залежність від зовнішніх партнерів, що потребує обережного й узгодженого підходу з боку України з метою збереження національних інтересів. Встановлено, що корупція, яка пронизує владу, стає серйозною перешкодою на шляху до ефективного та справедливого правосуддя, породжуючи недовіру громадян до правової системи країни. Аргументовано, що вплив іноземних інформаційних кампаній, спрямованих на дестабілізацію ситуації в Україні, ускладнює процеси формування ефективної та демократичної правової системи. Визначено, що одним із напрямів покращення демократизації правової системи може стати організація спільних тренінгів і семінарів з представниками країн – членів НАТО чи ЄС з питань демократичного управління в умовах воєнних конфліктів.

Ключові слова: правова система; демократія; демократизація правової системи; міжнародна підтримка; національні інтереси; війна; воєнний стан; проблеми правової системи.

Теоретико-методологічні засади дослідження розслідування корупційних кримінальних правопорушень, пов’язаних з одержанням неправомірної вигоди

Юлія ЧОРНОУС — 2024-01-29

Анотація. Актуальність наукової статті пов’язана з тим, що системна наукова розробленість теоретико-методологічних засад дослідження розслідування корупційних кримінальних правопорушень може забезпечити не тільки отримання комплексних й об’єктивних даних про масштаби, структуру та різновиди корупційної злочинності в державі, а й сприяти посиленню в правозастосовній діяльності залучення ефективних заходів протидії цьому суспільно небезпечному явищу. Метою наукової статті є формування теоретико-методологічних засад дослідження розслідування корупційних кримінальних правопорушень, пов’язаних, зокрема, з одержанням неправомірної вигоди. З огляду на специфіку предмета й мети дослідження, методологічний інструментарій репрезентовано системою філософських, загальнонаукових і спеціальних методів для забезпечення комплексного вивчення предмета дослідження. Основні результати дослідження полягають в обґрунтуванні того, що під час розроблення методології дослідження корупційної злочинності важливо враховувати багаторівневість методологічного інструментарію, що має ґрунтуватися на широкому спектрі методів, тісно пов’язаних між собою, які доповнюють один одного. З’ясовано, що діалектичний метод як фундаментальний метод пізнання дійсності є визначальним для методології досліджень здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, зокрема корупційних. Вивчення діалектичного методу наукового пізнання засвідчило, що на сучасному етапі не лише відбувається кардинальна зміна попередньо створеної парадигми оперативно-розшукової діяльності, кримінального процесу та криміналістики щодо здійснення досудового розслідування корупційних кримінальних правопорушень, а й виникла потреба у формуванні їхньої оновленої варіації шляхом системного розроблення новітніх теоретичних положень. Опрацювання теоретичних, правових та організаційних засад розслідування таких кримінальних правопорушень крізь призму законів діалектики засвідчує, що сучасний розвиток діяльності уповноважених державних органів є переходом від інерційної самоорганізації до гнучкого й постійного оновлення. Практична цінність роботи полягає у висвітленні методологічного значення праксеологічного підходу для дослідження розслідування корупційних кримінальних правопорушень. Його зміст полягає в тому, що він орієнтує теорію кримінального процесу, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності на виконання їхніх безпосередніх завдань як прикладних наук. Попри значущість загальних закономірностей розслідування таких кримінальних правопорушень, виявлених шляхом теоретичного аналізу, вони не матимуть безпосереднього застосування на практиці, доки не будуть сприйняті спеціальною методикою, правовою нормою, практичною рекомендацією.

Ключові слова: методологія; методи наукового пізнання; досудове розслідування; слідчі (розшукові) дії; негласні слідчі (розшукові) дії; корупційні кримінальні правопорушення; корупція; неправомірна вигода; кримінальне провадження; права людини.

Аналіз злочинності: проблеми термінології

Василь ШАКУН — 2024-01-29

Анотація. У статті проведено огляд основних сучасних наукових підходів щодо розуміння злочинності. Проаналізовано системні та феноменологічні засади дослідження злочинності. Підтверджено думку щодо фрагментарності загальнотеоретичних кримінологічних знань про злочинність і необхідність синтезу їх окремих елементів на компліментарних методологічних засадах. Запропоновано поняття злочинності як невід’ємної складової взаємовідносин людей, що супроводжує суспільство на всіх етапах його розвитку та відображає поведінку окремих індивідів, яку інші члени суспільства сприймають як кримінальні правопорушення. Розглянуто специфіку правового підходу до злочинності як збірного поняття – сукупності чи навіть системи кримінальних правопорушень. Відповідно до зазначеного маємо поняття злочинності як сукупності кримінальних правопорушень одного або кількох видів масового характеру, що закономірно повторюються в країні або в окремому регіоні протягом певного періоду. Такий підхід є результатом кримінологічного аналізу злочинності. Власне кримінологічний аналіз є підходом, складовою ширшого поняття – «аналіз злочинності». Доведено, що аналіз може бути й криміналістичним, який ґрунтується на нормах кримінального процесуального законодавства і спрямований на вивчення закономірностей злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які є підґрунтям для розроблення засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки та використання доказів з метою розслідування, судового розгляду та запобігання кримінальним правопорушенням.

Ключові слова: злочинність; метод; аналіз; кримінологічний аналіз; криміналістичний аналіз; кримінологія; криміналістика; попередження; запобігання.

Модернізація інституту правосуб’єктності територіальної громади в умовах воєнного стану, післявоєнного розвитку України та Європи

Володимир ДЕМИДЕНКО — 2024-01-29

Анотація. Нині, саме в умовах війни держави-терориста Росії проти України та цивілізованого світу, украй важливо розробити сучасну концепцію модернізації національного інституту територіальної громади як базового елемента системи місцевого самоврядування, без якого неможливим є стабільний розвиток демократичної держави. З огляду на євроатлантичні прагнення українського народу, ця концепція модернізації інституту територіальної громади має бути адекватною викликам сьогодення, прийнятною для національного правового поля, традицій, культури, попереднього бекграунду в Україні та європейських стандартів. У публікації проаналізовано особливості реалізації правосуб’єктності територіальної громади в Україні та державах – учасницях Європейського Союзу, виокремлено найкращі практики регламентації правосуб’єктності територіальної громади для здійснення комплексного дослідження цього інституту та подальшої імплементації в правове поле. Метою статті є визначення окремих напрямів модернізації інституту правосуб’єктності територіальної громади в умовах сьогодення та післявоєнного розвитку України з урахуванням досвіду європейських країн. Методологія дослідження становить систему теоретичних принципів (об’єктивності, історизму, плюралізму, системності тощо), логічних прийомів (аналіз і синтез, дедукція, індукція, абстрагування, аналогія, узагальнення, гіпотеза, ідеалізація, екстраполяція, моделювання тощо) і конкретних засобів дослідження, що надали можливість повноцінно висвітлити напрями модернізації інституту правосуб’єктності територіальної громади в умовах сьогодення та післявоєнного розвитку України. Крізь призму модернізації правосуб’єктності територіальної громади в Україні на основі досвіду європейських держав запропоновано напрями вдосконалення реалізації права на місцеве самоврядування. Загалом проаналізовано суб’єктний склад реалізації права на місцеве самоврядування в Україні. Досліджено положення права Євросоюзу щодо участі в муніципальних виборах у державах – членах Європейського Союзу іноземців. Сформульовано пропозиції з удосконалення активного виборчого права на місцевих виборах в Україні. Нова редакція положень Виборчого кодексу України сприятиме післявоєнному відродженню України, посиленню її економічних і геополітичних можливостей.

Ключові слова: територіальна громада; місцеве самоврядування; правосуб’єктність територіальної громади; місцеві вибори.

Реабілітація жертв радянського тоталітаризму: український та міжнародний досвід

Тетяна ДЕМ’ЯНЧУК — 2024-01-29

Анотація. Актуальність статті зумовлена необхідністю порівняння та зіставлення українського, казахського, грузинського, естонського й польського законодавства у сфері реабілітації жертв тоталітаризму. Важливо, що для всіх пострадянських країн, а також держав, які після Другої світової війни потрапили в «радянську сферу впливу», проблема реабілітації осіб, які постраждали від комуністичного режиму, реалізовувалася в різних часових межах, але зі схожими підходами. Метою статті є аналіз і порівняння національного й іноземного законодавства, яке регулює процедуру реабілітації жертв тоталітаризму. У статті використано комплекс наукових методів, а саме: діалектики, герменевтики, системний, системно-структурний, соціологічний, культурологічний, а також принципи науковості, усебічності й історизму. За результатами здійсненого дослідження констатовано, що зміст нормативних актів, які врегульовують процедуру реабілітації жертв тоталітаризму, визначено не тільки масштабністю репресій чи злочинів, а й ступенем включеності в радянську систему права. Закони Польщі, Албанії, Чехії, Словаччини й навіть Молдавії спрямовані на вирішення конкретних епізодів. У випадку Польщі – це винятково «катинська трагедія», масові арешти в Чехословаччині 1940–1950-х років. Натомість для пострадянських країн, зокрема України, притаманним є акцентування на постійному терорі та репресіях. Прийнятий 1991 року Закон «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» хронологічними межами охоплював весь період існування радянської влади, а отже, визначив перспективи викриття злочинів тоталітаризму і реабілітації жертв. Сформульовано висновок, за яким спільною рисою реабілітаційних законів є існування норми про реабілітацію осіб, яких позбавили волі за так званими політичними статтями кримінальних кодексів. Ідеться про процедуру повної реабілітації, а не амністії, зокрема й посмертної. Відмінними рисами українського законодавства від аналогічних нормативних актів пострадянських країн є акцентування на факті геноциду українського народу в умовах Голодомору 1932–1933 років. Сформульовані в статті положення сприятимуть реформуванню національного законодавства, узгодженню його з нормами міжнародного права й можливому притягненню до відповідальності винуватців репресій або країни, яка вважає себе правонаступницею СРСР, чи принаймні недопущення таких злочинів у майбутньому.

Ключові слова: кримінально-виконавча система; тоталітаризм; репресовані; реабілітація; законодавство; Україна; Казахстан; Грузія; Польща.

Захист прав дитини в умовах війни

Ольга БОДНАР-ПЕТРОВСЬКА — 2024-01-29

Анотація. Стаття є дослідженням особливостей захисту прав дитини в умовах війни. Зазначено, що війни, конфлікти та воєнні дії мають серйозний і загрозливий вплив на життя та добробут дітей, вводячи їх в складні ситуації, що створюють значні виклики для їхнього фізичного, психологічного та соціального розвитку. Метою дослідження є комплексний і всебічний аналіз захисту прав дитини в умовах війни. Для виконання поставлених завдань використано такі методи: пошуковий за наявною методичною та науковою літературою з аналізом знайденого матеріалу, індукція та дедукція, з’ясування причиново-наслідкових зв’язків, систематизація, абстрагування та конкретизація, аналіз документації та результатів діяльності дослідників з проблеми здійсненого дослідження.
У статті детально проаналізовано актуальність міжнародних юридичних норм і стандартів, зокрема Конвенції ООН про права дитини, в аспекті захисту дітей в умовах війни. Детально висвітлено наслідки воєнних конфліктів на фізичне та психічне здоров’я дітей, освітні можливості й доступ до медичних послуг, ідентифіковано основні загрози та виклики, що виникають для молодших громадян. Крім того, окреслено ключові зміни до законодавства України в умовах повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого 2022 року. Наукова новизна дослідження полягає у вивченні інноваційних аспектів захисту прав дитини в умовах війни, зокрема врахуванні нових загроз, використанні сучасних технологій для збору даних і розробленні нових стратегій. Визначено, що справедливий захист прав дитини в умовах війни є необхідністю для створення майбутнього, у якому діти зможуть розвиватися та реалізовувати свій потенціал. Відповідальність міжнародної спільноти та національних урядів у забезпеченні цього захисту потребує науково обґрунтованих підходів, ефективних програм і планів дій. Саме завдяки спільним зусиллям і роботі з імплементації міжнародних норм і стандартів ми можемо гарантувати майбутнє, у якому права кожної дитини, незалежно від її місця народження чи становища, будуть поважати та захищати, сприяючи миру, стабільності та розвитку всього світу.

Ключові слова: права дитини; війна; міжнародні договори; військові конфлікти.

Внутрішнє переконання суб’єктів правозастосування: філософсько-правовий аналіз проблеми та давньогрецький спосіб її розв’язання

Роман ВАНДЖУРАК — 2024-01-29

Анотація. Актуальність дослідження полягає в тому, що, відповідно до соціологічних досліджень, на початок 2023 року судовій системі довіряють 3 % громадян України з-поміж опитаних респондентів, а 49 % з них взагалі не довіряють органам правопорядку, що свідчить про критичну ситуацію та гостру потребу в пошукові причин такої недовіри й шляхів вирішення цієї ситуації на теоретичному і практичному рівнях. У статті автор уперше заявляє, що причиною такого низького рівня довіри громадян до правоохоронних і судових органів є легалізована наразі можливість прийняття ними процесуальних рішень на підставі внутрішнього переконання, що на практиці часто перетворюється на свавілля. Є очевидним, що можливість ухвалення в справі на підставі одних і тих самих доказів діаметрально протилежних рішень не сприяє довірі до суб’єктів правозастосування з боку громадян і не укріплює їх авторитет в очах громадськості. Автор вважає, що одним із можливих шляхів розв’язання зазначеної проблеми є дослідження спадщини давньогрецької філософії права, зокрема праць Арістотеля, який вперше розробив способи вирішення правових питань шляхом логічних процедур доведення, без застосування будь-яких внутрішніх переконань, інтуїції чи здогадки. Під час підготовки статті за допомогою методів аналізу, синтезу й узагальнення було опрацьовано низку першоджерел і новітніх публікацій за темою використання внутрішнього переконання суб’єктами правозастосування під час ухвалення процесуальних рішень. Для обґрунтування результатів і формулювання висновків проведеного дослідження було використано методи дедуктивно-логічного аналізу, а також індуктивного узагальнення й аналогії. З огляду на порушені в статті проблеми, автор переконаний, що назріла потреба в реформуванні чинного законодавства. Запропоновані зміни забезпечать кожному рішенню суб’єктів правозастосування можливість бути аргументованим, логічним і зрозумілим, а найголовніше – єдино можливим у конкретній ситуації; вони унеможливлять чи принаймні суттєво зменшать суб’єктивізм під час ухвалення процесуальних рішень, що зміцнить довіру до правоохоронних та судових органів і підвищить їх авторитет.

Ключові слова: філософія права; внутрішнє переконання; юридична аргументація; критерії доказовості; давньогрецька філософія права.

Принципи адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері приватизації

Юлія БОРИСЮК — 2024-01-29

Анотація. Перебування України в надскладних умовах сьогодення, спричинених запровадженням воєнного стану й активними бойовими діями на її території, створює додаткові можливості для здійснення протиправних діянь, зокрема й адміністративних правопорушень у сфері приватизації. Саме тому нагальною є потреба дослідження адміністративної відповідальності в зазначеній сфері. У теорії адміністративного права явище адміністративної відповідальності багатогранне, тож для пізнання його сутності слід дослідити його принципи. Метою цієї роботи є дослідження принципів адміністративної відповідальності у сфері приватизації в Україні. Для її досягнення було використано філософські, загальнонаукові й конкретні юридичні методи: діалектичний, метафізичний, індукції та дедукції, порівняння, аналізу, синтезу, формально-юридичний, правового аналізу тощо. Визначено словникове тлумачення поняття «принцип», а також окреслено особливості застосування цього поняття щодо такої категорії, як «принцип юридичної відповідальності». Виокремлено специфічні риси адміністративної відповідальності. Акцентовано на важливості якісної реалізації державної політики у сфері приватизації, адже від неї залежить наповненість бюджетів усіх рівнів. Розглянуто принципи приватизації в Україні й окремих країнах світу. Доведено, що в теорії адміністративного права немає визначення принципів адміністративної відповідальності у сфері приватизації. Тож на підставі синтезу опрацьованих джерел й узагальнень запропоновано їх визначення, а саме це основні засади й ідеї, що становлять підґрунтя адміністративної відповідальності з огляду на специфіку політики приватизаційних процесів і явищ. Такими принципами є: верховенство права, законність, доцільність, обґрунтованість, невідворотність, своєчасність, справедливість, гуманізм, індивідуалізації призначення стягнення, відповідності провини та стягнення, недотримання обов’язкових умов приватизації тощо. Сформульовано авторські узагальнення щодо доцільності, ефективності й необхідності виокремлення принципів адміністративної відповідальності у сфері приватизації. Доведено, що принципи є основою досліджуваного явища.

Ключові слова: сфера приватизації; основні принципи; економіка держави; дослідження приватизації.

Новелізація Конституції України (аксіологічний аспект)

Юлія МИХЕЄНКО — 2024-01-29

Анотація. Актуальність статті полягає в необхідності акцентувати на потребі врахування аксіологічного аспекту як визначального в новелізації Конституції України. Питання новелізації об’єктивно належить до «топових» тем; спроби «покращення» Конституції України з різних мотивів, у різний спосіб, з різними наслідками як з об’єктивних, так і з суб’єктивних підстав відбуваються з моменту її ухвалення та є безперервним процесом. Видається логічним передбачити подальше збільшення з наближенням перемоги України у війні з РФ кількості пропозицій політиків, науковців щодо новелізації Конституції України, зокрема ухвалення її в новій редакції або як нового документа. Водночас посилюється і небезпека маніпулювання суспільною думкою, популізму, лобіювання інтересів певних груп, на противагу національним тощо. Отже, метою публікації є дослідження аксіологічного аспекту новелізації Конституції України незалежно від способу, суб’єкта її здійснення. У дослідженні застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, зокрема формально-логічний, системно-функціональний. Науковою новизною статті є дослідження новелізації Конституції України з огляду на аксіологічний аспект, а саме потребу збереження вже закріплених конституційних цінностей, забезпечення їх дієвості, уконституювання тих цінностей, які споконвіку притаманні українцям, є необхідними для гідності людини, процвітання нації, розвитку демократичної соціальної правової держави. Практична значущість полягає в забезпеченні відповідних суб’єктів теоретичним підґрунтям для напрацювання пропозицій щодо новелізації Конституції України.

Ключові слова: зміни до Конституції; творення Конституції; конституційні цінності; конституційна реальність; правова культура.

Методологічні підходи в дослідженні обмежень прав людини

Ольга ШЕРШЕЛЬ — 2024-01-29

Анотація. Визначення методологічного підходу є важливим етапом наукового дослідження, який обумовлює його зміст і висновки. Метою цієї статті є теоретичний аналіз (рефлексія) позитивного та природного праворозумінь, а отже, вибір оптимальних пізнавальних засобів визначення правомірності обмеження прав людини. Методологічною основою стали антропологічний та системний методи. Об’єкт дослідження зумовлює застосування герменевтичного й аксіологічного підходів. З огляду на багатоаспектність теми обмеження прав людини, наявність суперечливих позицій з цього питання, було використано методи діалектики. Науковою новизною публікації є твердження про необхідність у процесі дослідження питання обмеження прав людини застосовувати методи, притаманні як природному, так і позитивному праворозумінню за оптимального їх поєднання та акцентом на природності, пріоритетності й універсальності прав людини. Практична значущість дослідження полягає в тому, що запропонований у статті методологічний підхід щодо пошуку правової гармонії між позитивним і природним правом може бути використано під час розгляду правозастосовними органами питань щодо правомірності чи неправомірності обмежень прав людини, встановлених у законах.

Ключові слова: методологія; права людини; антропологія; герменевтика; цінності; позитивне праворозуміння; універсальність; лібералізм; комунітаризм.

Актуальні проблеми запобігання домашньому насильству в умовах воєнного стану

Оксана КВАША — 2024-01-29

Рец. на кн.: Тичина Д. М. Запобігання домашньому насильству в Україні : монографія. Київ : Людмила, 2023. 560 с.