Рефлексія сутності та правового змісту громадянства

Анотація

Засадничою метою цієї статті є спроба екстраполювати сутність і правову доктрину громадянства в контексті увідповіднення відносин між людиною, суспільством та державою, збереження єдності комплексу «людина–суспільство–держава» в його перманентному розвитку й цивілізаційних трансформаціях як найкомфортнішого та найбажанішого для кожного. Автор акцентує увагу на основних маркерах визначення сутності громадянства, зʼясування правової сутності цього правового інституту. Класична парадигма аналізованого інституту в значенні «постійного правового та ефективного звʼязку» з будь-якою державою відображена в рішенні Міжнародного суду ООН у справі Nottebohm (Lichtenstein v. Guatemala) 1955 року. Однак параметри цього звʼязку часто є недосяжними для певних категорій людей (апатридів (осіб без визначеного громадянства), біженців, шукачів притулку, внутрішньо переміщених осіб та інших), оскільки вони не володіють тим спектром прав, обовʼязків і привілеїв, які стосуються винятково громадян конкретної держави. Зародження доктрини громадянства повʼязане з містами-державами античної Греції (згодом і Риму), коли пропагували не лише звʼязок між особою та містом-державою, а передусім приналежність до неї, вірність їй та активну участь у її життєдіяльності. Громадянство уособлювало цінності демократії та правовладдя. Під впливом глобалізаційних, цивілізаційних і міграційних процесів правова сутність громадянства змінюється та потребує перегляду й переосмислення.