Новелізація Конституції України (гносеологічний аспект)

Анотація

Анотація. Актуальність статті полягає в тому, що об’єктивно існуючі потреби українського суспільства та людства загалом обумовлені як прагненням до розвитку, поліпшення певних сфер життя, так і необхідністю відповіді на виклики, що вже постали перед ними, або які можна спрогнозувати з огляду на реальність, набутий досвід, спонукають до здійснення наукових розвідок і напрацювання практичних пропозицій стосовно концептуалізації правового, зокрема конституційного, забезпечення їх вирішення (попередження, унормування). Водночас важливим є пізнання процесів новелізації Конституції України як основного джерела національної правової системи, підґрунтя чинного законодавства, передусім діалектики об’єктивного та суб’єктивного, дослідження інших, крім внесення змін до тексту, шляхів зміни конституційної реальності. Метою публікації є дослідження новелізації Конституції України, її способів задля забезпечення, з одного боку, стабільності конституційного регулювання, убезпечення від зайвого, без крайньої потреби корегування її тексту, з іншого – його адекватності майбутньому розвиткові суспільства, держави в правовому демократичному поступі. У дослідженні застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, зокрема герменевтичний, формально-логічний, системно-функціональний. Науковою новизною статті є дослідження новелізації Конституції України, формулювання визначення цього поняття, виокремлення способів оновлення Основного Закону України, окреслення важливості оцінки історичного моменту, інтенції, об’єктивних, суб’єктивних чинників відповідних процесів й оцінки їх наслідків. Сформульовано зауваги щодо інтенції, важливості врахування історичного та філософського контекстів розвитку держави, громадянського суспільства у відповідний період часу, необхідності виокремлення в цьому процесі об’єктивного та суб’єктивного чинників і прогнозування наслідків. Практична значущість полягає в тому, що дослідження буде корисним під час формування відповідними владними суб’єктами конституційної реальності в конституційний спосіб, без зайвих потрясінь і прийняття поспішних конституційних змін. Урахування викладених у статті зауваг дозволить, з одного боку, забезпечити ефективність і достатність конституційного регулювання, а отже, його стабільність, з іншого – ширше використання можливостей новелізації без внесення змін до тексту Конституції України, з огляду на засадничі конституційні принципи й цінності

Ключові слова: новелізація Конституції; законодавство; правотворчість; суспільна свідомість; Конституційний Суд України; конституційна доктрина; конституційні цінності; конституційна реальність; стабільність Конституції