Реабілітація жертв радянського тоталітаризму: український та міжнародний досвід

Анотація

Анотація. Актуальність статті зумовлена необхідністю порівняння та зіставлення українського, казахського, грузинського, естонського й польського законодавства у сфері реабілітації жертв тоталітаризму. Важливо, що для всіх пострадянських країн, а також держав, які після Другої світової війни потрапили в «радянську сферу впливу», проблема реабілітації осіб, які постраждали від комуністичного режиму, реалізовувалася в різних часових межах, але зі схожими підходами. Метою статті є аналіз і порівняння національного й іноземного законодавства, яке регулює процедуру реабілітації жертв тоталітаризму. У статті використано комплекс наукових методів, а саме: діалектики, герменевтики, системний, системно-структурний, соціологічний, культурологічний, а також принципи науковості, усебічності й історизму. За результатами здійсненого дослідження констатовано, що зміст нормативних актів, які врегульовують процедуру реабілітації жертв тоталітаризму, визначено не тільки масштабністю репресій чи злочинів, а й ступенем включеності в радянську систему права. Закони Польщі, Албанії, Чехії, Словаччини й навіть Молдавії спрямовані на вирішення конкретних епізодів. У випадку Польщі – це винятково «катинська трагедія», масові арешти в Чехословаччині 1940–1950-х років. Натомість для пострадянських країн, зокрема України, притаманним є акцентування на постійному терорі та репресіях. Прийнятий 1991 року Закон «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» хронологічними межами охоплював весь період існування радянської влади, а отже, визначив перспективи викриття злочинів тоталітаризму і реабілітації жертв. Сформульовано висновок, за яким спільною рисою реабілітаційних законів є існування норми про реабілітацію осіб, яких позбавили волі за так званими політичними статтями кримінальних кодексів. Ідеться про процедуру повної реабілітації, а не амністії, зокрема й посмертної. Відмінними рисами українського законодавства від аналогічних нормативних актів пострадянських країн є акцентування на факті геноциду українського народу в умовах Голодомору 1932–1933 років. Сформульовані в статті положення сприятимуть реформуванню національного законодавства, узгодженню його з нормами міжнародного права й можливому притягненню до відповідальності винуватців репресій або країни, яка вважає себе правонаступницею СРСР, чи принаймні недопущення таких злочинів у майбутньому.

Ключові слова: кримінально-виконавча система; тоталітаризм; репресовані; реабілітація; законодавство; Україна; Казахстан; Грузія; Польща.