Справедливість як засіб і ціль у виправленні та ресоціалізації засуджених: філософське осмислення

Анотація

Стаття містить дві частини: у першій крізь призму філософії права проаналізовано зміст і форми справедливості, прослідковується звʼязок етики та юриспруденції в підході до справедливості, здійснено спробу виокремити справедливість як одну з підвалин права. Окреслено побутове й наукове розуміння справедливості, констатовано, що справедливість можна трактувати як рівність, правність, свободу, компенсацію, співрозмірність, розподільність тощо. В історії виникнення й розвитку державно-правових систем питання справедливості було головним як в оцінюванні діяльності влади і правителів упродовж не менше ніж останні пʼять тисяч років. У філософії та філософії права справедливість є обʼєктом аналізу й оцінок протягом близько двох з половиною тисяч років. Автори прослідковують еволюцію розуміння справедливості від Сократа й до наших днів. Друга частина статті присвячена проблемі справедливості у виправленні й ресоціалізації засуджених за вчинення злочинів і поміщених в установи виконання покарань. Заперечено формально-догматичний підхід до виконання покарання, за якого виокремлюється лише один елемент покарання – кара, а інші два – виправлення й ресоціалізація – виявляються лише формально. Для реалізації цих двох елементів необхідно змістити акцент з юридичної основи виправлення та ресоціалізації на психологічну й педагогічну, забезпечуючи вплив на внутрішню, психологічну (душевну) сторону засуджених, усвідомлення  ними своєї вини і спонукаючи їх до каяття. Для цього засуджений має прийняти покарання та режим його відбування як вияв справедливості, йому необхідно прищеплювати почуття справедливості як пенітенціарної мети.