Розвиток біоетики в міжнародному праві як глобальної платформи для розв’язання проблем прав людини

Анотація

У статті досліджено розвиток біоетики як нового етичного напряму, що виник унаслідок науково-технічного прогресу в біології та медицині в другій половині XX століття, та її подальшу інтеграцію до міжнародного правопорядку, зокрема у сферу прав людини завдяки провідній ролі ЮНЕСКО та Ради Європи. Акцентовано на важливості Конвенції про права людини та біомедицину 1997 року й Загальній декларації про біоетику та права людини 2005 року, які заклали основи розвитку біоетики як складової міжнародного права у сфері прав людини. Досліджено роль норм м’якого права як важливого джерела міжнародного права для вирішення актуальних біоетичних питань, зокрема стосовно прав людини й біомедицини. Мета – висвітлити етимологію та зміст поняття біоетики як багатодисциплінарного етичного вчення, що з огляду на контекст можна тлумачити у вузькому або широкому значеннях. Вузьке значення стосується суто етичного виміру біоетики як підгалузі етики, що досліджує всі етичні проблеми, які виникають у контексті наук про життя, зокрема в біології та медицині, а тому біоетика трактується як філософська наука (частина етики). Трансформація уявлень про біоетику відбувалася від трактування її як науки, спрямованої на визначення пріоритетів на підставі етичних цінностей, пов’язаних з біологічними фактами, а також на з’ясування або вирішення етичних питань, що виникають під час розвитку та застосування біомедичних технологій, наприклад, у контексті «технологій подвійного використання». Походження біоетики часто пов’язують не лише з моральною філософією, а й медичною етикою, зокрема крізь розгляд чотирьох основних принципів біомедичної етики: повага до автономії людини; незаподіяння шкоди; благодійність; справедливість. Аналіз особливостей становлення європейської біоетики характеризується універсалізацією етичних принципів, розширенням предмета біоетики від біомедичної проблематики до глобальних проблем людства, піднесенням її до рівня метаетики та міжнародного біоправа. На підставі тісного взаємозв’язку етики та права, а також розвитку біоетики в праві відбулося формування біоетичного права. Методологія. Дослідження проблем етики життя знайшло своє відображення в біоетиці, унаслідок еволюції якої було сформовано певні концептуальні підходи: від «науки про виживання» всього живого крізь біомедичну етику до європейської біоетики та біоправа. Узагальнений розвиток та історичні трансформації біоетики можна відобразити у вигляді логічної послідовності: етика – біоетика – біоетика в праві – біоправо. Наукова новизна. Аргументовано, що норми м’якого права стали важливим джерелом міжнародного права для розв’язання актуальних питань прав людини, зокрема біоетичних питань, пов’язаних з біомедициною, захистом навколишнього середовища тощо. Висновки. Біоетика спрямована на захист гідності людини, її права на життя, здоров’я, збереження фізичної та психічної цілісності, поваги до особистої автономії людини та багатьох суміжних прав, що допомагає утримувати необхідний баланс між етикою та правом. Вона встановлює етичні обмеження розвитку науки, посилаючись на моральні цінності, які є кордоном між науково можливим та  етично прийнятним до людини. Вивчення важливих етичних питань, які порушує біоетика, дає змогу на рівні міжнародного права сформувати платформу для широкомасштабного діалогу між державами та поступового досягнення глобального консенсусу в розв’язанні біоетичних проблем і запобіганні негативним наслідкам.

Ключові слова: етика; право; біоетика; міжнародне право; права людини; біоправо; науково-технічний прогрес.