Доброчесність: соціально-правовий зміст і значення для сучасних реформ

Анотація

Анотація. У процесі виконання міжнародних зобов’язань, умов на кандидатство в члени Європейського Союзу актуалізується потреба вивчення теоретичних і практичних аспектів низки важливих процедур, принципів й інших засад здійснення сучасних реформ. Це посилюється системними трансформаціями національної правової системи, частими кадровими змінами у владних інституціях, неефективністю державної антикорупційної політики, виявами недоброчесності в судових та інших органах публічної влади в Україні, недовірою до них населення. В умовах дії правового режиму воєнного стану ці проблеми загострюються. Метою статті є комплексний аналіз феномену доброчесності на підставі доктринальних і нормативно-правових джерел, висвітлення його соціально-правової природи, сутнісних особливостей, а також значення в процесі реалізації сучасних реформ. Методологічна основа роботи ґрунтується на комплексному поєднанні філософських і наукових теорій, ідей, постулатів, концепцій, методів і принципів дослідження. Визначальними є діалектичний, порівняльний, історичний, аксіологічний, антропологічний, гносеологічний, герменевтичний та інші методи; системний, плюралістичний, діяльнісний, феноменологічний, інструментальний та інші методологічні  підходи; принципи плюралізму, системності, усебічності, об’єктивності, історизму, детермінізму, міждисциплінарності, комплексності й інші методологічні принципи. Наукова новизна полягає в тому, що концептуалізація доброчесності в сучасному науковому дискурсі зумовлює багатовекторний аналіз цього феномену, його джерела, сучасні підходи трактування, теоретичне й практичне значення. Оптимальним є комплексне з’ясування змісту зазначеної категорії, оскільки це правова, морально-етична та філософська категорія, пов’язана з людиною, посадовою або службовою особою, інституціями, владними органами, стосується сфер публічних і приватних відносин. Визначено, що доброчесність ґрунтується на принципах римського права, а саме bona fides, доктрині venire contra factum proprium, еволюціонувавши в міжнародні та європейські стандарти, відповідну судову й іншу правозастосовну практику. Обґрунтовано вузьке та широке значення доброчесності, зокрема останнє містить морально-етичні й правові складові, принципи і стандарти поведінки, чесноти як позитивні моральні риси, зумовлені свідомістю та волею людини, що характеризує людину, її спосіб життя, вчинки, готовність і здатність свідомо реалізувати певні види діяльності, поведінки на засадах добра й справедливості. Виокремлено характеристики доброчесності, її типологізацію. Практична значущість полягає в тому, що, оскільки феномен доброчесності стосується фактично всіх сфер життєдіяльності, очевидна необхідність законодавчого регулювання загальних і спеціальних критеріїв доброчесності, належного наукового обґрунтування, методології оцінювання на їх відповідність. Перспективним видається продовження наукових розвідок, вивчення співвідношення антикорупційних виявів у професійній діяльності глави держави, судді, парламентаря, прокурора, посадовців органів державної влади, органів місцевого самоврядування та дотримання ними критеріїв доброчесності. Ідеологічний чинник зумовлює підвищення рівня правової культури, правосвідомості посадових і службових осіб, українського суспільства щодо викорінення корупційних й інших недоброчесних ризиків і загроз, розвитку культури доброчесності.

Ключові слова: європейські стандарти; доброчесність; етичні стандарти; права людини; правова аксіологія; правові цінності; корупція; меритократія;  демократія; реформи.