Методологічні засади дослідження права на свободу думки, совісті та релігії
Анотація
Метою cтатті є аналіз прийомів, способів вивчення права на свободу думки, совісті та релігії, виокремлення в процесі синтезу знань, суттєвих зв’язків між цим правом і суспільством, пояснення й узагальнення результатів емпіричного дослідження, виявлення загальних закономірностей та їх формалізація. Методологія. Автори акцентують увагу на тому, що, з огляду на складність структури самого права, відмінності й різноманіття методів, їх можна поділити на: 1) філософські методи, сфера застосування яких досить широка. Це метафізичний та діалектичний методи, а згодом – феноменологічний, герменевтичний; 2) загальнонаукові методи, які застосовують у переважній більшості наук; 3) приватні або спеціальні методи – мають поширення для окремих наук або сфер практичної діяльності. Сукупність застосованих методів і наведених припущень надали можливість побудувати таку модель: право на свободу думки, совісті та релігії є цілісною, самоорганізованою системою, котра поширює свою дію на полісуб’єктне середовище. Складовими цієї системи є свобода думки, свобода совісті, свобода релігії, які виконують роль рушійних сил соціального процесу, а основними регуляторами є суспільство та держава. Завданням є пізнання сутності права на свободу думки, совісті та релігії у філософсько-правовому вимірі, тобто саме через призму цінностей та його ролі для суспільства. Наукова новизна полягає в тому, що застосування низки перерахованих вище методів дасть змогу з філософсько-правових позицій висвітлити суперечливі питання правової дійсності, а саму свободу думки, совісті та релігії розглянути як суспільне благо, відповідно, завданням держави є забезпечення, сприяння всім громадянам в отриманні цього блага. Висновки. Усі аналізовані методи не існують ізольовано один від одного, оскільки кожен із них поглиблює певний аспект філософсько-правових знань про досліджуване право, у сукупності ж вони розкриють його цілком.
Ключові слова: методологія; право на свободу думки, совісті та релігії; філософсько-правові регулятори; процес пізнання; ідеологія; філософські методи; загальнонаукові методи; спеціальні методи пізнання.
Завантаження
Посилання
Антонюк В. С., Полонський Л. Г., Аверченков В. І., Малахов Ю. А. Методологія наукових досліджень : навч. посіб. Київ : НТУУ КПІ, 2015. 276 с.
Атаманчукова А. В., Жаргалон Л. О. Феномеологический метод исследования. М., 2013. 22 с. URL: https://www.docplayer.ru/47637297-Fenomenologicheskiy-metod-issledovaniya-atamanchukova-a-v-zhargalon-l-o.html.
Великий тлумачний словник сучасної української мови : 250000 / уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел. Київ ; Ірпінь : Перун, 2005. 1425 с.
Бігун В. С. Людина в праві: аксіологічний підхід : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.12. Київ, 2003. 220 с.
Чмиленко Ф. О. Жук Л. П. Методологія та організація наукових досліджень : посібник. Дніпропетровськ : РВВ ДНУ, 2014. 48 с.
Грабченко А. І., Федорович В. О., Гаращенко Я. М. Методи наукових досліджень : навч. посіб. Харків : НТУ ХПІ, 2009. 142 с.
Костицький М. В. Про діалектику як методологію юридичної науки. Філософські та методологічні проблеми права. 2012. № 1. С. 3–17.
Краус Н. М. Методологія та організація наукових досліджень : навч.-метод. посіб. Полтава : Оріяна, 2012. 183 с.
Крушельницька О. В. Методологія та організація наукових досліджень : навч. посіб. Київ : Кондор, 2006. 206 с.
Кустовська О. В. Методологія системного підходу та наукових досліджень : курс лекцій. Тернопіль : Економ. думка, 2005. 124 с.
Новиков А. М., Новиков Д. А. Методология научного исследования. М. : Либроком. 2010. 280 с.
Orgad L. «Naturalization», in Oxford Handbook of Citizenship / eds. A. Shac har, R. Bauböck, M. Vink, I. Bloemraad. Oxford : University Press, 2017. Р. 337–357. doi: https://doi.org/10.1093/oxfordhb/9780198805854.013.15.
Орлов О. І. Проблема співвідношення віри та наукових знань. Юридичний науковий електронний журнал. 2019. № 5. С. 350–353. doi: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2019-5/85.
Павлов А. В. Логика и методология науки: современное гуманитарное познание и его перспективы : учеб. пособие. М. : Флинта ; Наука, 2010. 344 с.
Павлишин О. В. Права людини та методологія їх дослідження крізь призму семіотико-правового підходу. Право України. 2015. № 2. С. 46–51.
Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. Київ : Атіка, 2001. 176 с.
Штанько В. И. Философия и методология науки : учеб. пособие. Харьков : ХНУРЭ, 2002. 292 с.
Сухонос В. В. Теорія держави і права : навч. посіб. Суми : Унів. кн., 2005. 536 с.
Цехмістрова Г. С. Основи наукових досліджень : навч. посіб. Київ : Слово, 2004. 240 с.
Цюпка Б. Четверте покоління прав людини: законодавче закріплення в Україні. Юридичний науковий електронний журнал. 2019. № 6. С. 81–83. doi: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2019-6/16.
Философия и методология науки : учеб. пособие / [А. И. Зеленков и др. ] ; под ред. А. И. Зеленкова. 2-е изд., доп., испр. Минск : ГИУСТ, 2011. 479 с.
Переглядів анотації: 477 Завантажень PDF: 672
Авторське право (c) 2020 Філософські та методологічні проблеми права
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.