Державна політика України з питань тимчасово окупованих територій: проблеми концептуалізації в сучасному науковому дискурсі

Анотація

Актуальність. Реалії українські дійсності пов’язані з тим, що понад вісім років тривають агресія Росії проти України, незаконна окупація частини території нашої держави, порушення прав і свобод людини й громадянина, захоплення державної власності України. З 2014 року відбувається дестабілізація політичної та соціально-економічної ситуації, а 24 лютого 2022 року відбулося вторгнення сусідньої держави, що спричинило запровадження правового режиму воєнного стану в Україні. У зв’язку із цим необхідно з’ясувати, якою є відповідна державна політика України в цих умовах. Метою статті є аналіз концептуальних підходів щодо визначення державної політики України з питань тимчасово окупованих територій, її особливостей і перспектив законодавчого забезпечення. Методологічний інструментарій цього дослідження ґрунтується на загальнонаукових і спеціально-юридичних методах, різноманітних підходах і принципах. Зокрема, основоположними є комплексний і системний, діяльнісний і порівняльно-правовий, історичний підходи. За допомогою діалектичного, гносеологічного, аксіологічного, правової семіотики, структурно-функціонального, формально-логічного, прогностичного й інших методів видається можливим висвітлити особливості політико-правової сутності державної політики України з питань тимчасово окупованих територій, ключових напрямів її вивчення, регулювання та реалізації. Наукова новизна публікації полягає в тому, що концептуалізація державної політики України з питань тимчасово окупованих територій потребує різновекторного аналізу, насамперед її нормативно-правової основи, інституційного механізму забезпечення, виявлення проблем й окреслення шляхів їх розв’язання. Для цього необхідні науково виважені й обґрунтовані підходи, своєчасні, скоординовані та прогнозовані дії органів публічної влади України, урахування позитивного міжнародного й національного досвіду. Оскільки державна політика України з питань тимчасово окупованих територій – багатоаспектне явище міждисциплінарного й міжгалузевого характеру, вона потребує ґрунтовного вивчення, з огляду на нагальну потребу для сучасної теорії і практики державотворення, відновлення, збереження та зміцнення миру й територіальної  цілісності  країни, здобутої протягом тисячолітньої історії та визнаної конституційною цінністю на сучасному етапі. Результати дослідження. Очевидним є вплив правового режиму воєнного стану майже на всі сфери суспільного життя, усі напрями державної політики, нормативно-правову основу й інституційні структури реалізації державної політики, форми та методи роботи державних органів й органів місцевого самоврядування. Закономірною є потреба вдосконалити значну кількість чинних нормативно-правових актів України та прийняти нові в цій сфері. Важливо розширити коло суб’єктів забезпечення деокупації тимчасово окупованої території України, а також акцентувати на відповідальності органів державної влади щодо дотримання обмежень прав і свобод людини в інтересах забезпечення режиму безпеки й гарантій законності в державі. Практична значущість. Україна, обстоюючи свої національні інтереси щодо цілісності власної території, фактично забезпечує реалізацію конституційного принципу територіальної цілісності держави й основних принципів міжнародного права, спрямованих на захист миру та безпеки на європейському континенті й у світі. Тому необхідними є активізація законодавчої діяльності в напрямі модернізації нормативно-правової основи досліджуваної державної політики, так само і здійснення відповідних функцій іншими органами державної влади. Безумовно, украй необхідним є подальше вивчення цієї проблематики задля концептуалізації моделі й стратегії державної політики України з питань тимчасово окупованих територій та захисту прав населення, що на них проживає, поряд з державною політикою відновлення територіальної цілісності держави, інформаційного суверенітету України.

Ключові слова: державна політика; тимчасово окуповані території; воєнний стан; агресія; деокупація; територіальна цілісність; інституційний механізм; законодавство.