Інституційні напрями дослідження моделі мовної політики

  • С. Савойська

    докторант кафедри теорії та історії політичної науки Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів

    https://orcid.org/0000-0002-5728-0686

Анотація

Мета статті – дослідити основи моделі мовної політики, підґрунтям якої є мовна політика й українська мова, що є державною інституцією та її індикатором, використавши такі інституційні напрями, як історичний, дискурсивний, конструктивістський, мережевий, соціальний тощо. Методологічну основу статті становлять такі інституційні напрями, як: історичний інституціоналізм, шляхом якого проаналізовано конструктивні та деструктивні проблеми формування моделі мовної політики на окремих етапах українського державотворення; інституційний конструктивізм (франц. constructif, лат. constructio – побудова), через який суб’єкти політики, якими є держава, влада, парламент, депутати, фракції, політичні партії та інші інституції, регулюють і спрямовують мовну політику завдяки допомозі формальних і неформальних конструктивних та деструктивних інститутів, що діють на підставі політичної мережі моделі мовної політики, яка в кожній державі має свою структуру й історію формування; дискурсивний інституціоналізм, шляхом якого суб’єкти політики інститутів моделі мовної політики взаємодіють з метою, аби акцентувати на мовно-політичній проблемі та розв’язати її (Bratski, 2012); мережевий інституціоналізм, завдяки якому політичні мережі проаналізовано як структурні інституції, підґрунтям яких є формальні та неформальні, конструктивні й деструктивні інститути, які формують і регулюють мовну політику та розв’язують мовно-політичні проблеми на рівні політичної комунікації. Наукова новизна. Уперше досліджено основи моделі мовної політики на базі діяльності формальних і неформальних інституцій, які конструктивно чи деструктивно впливають на формування або гальмування розбудови моделі мовної політики. Варто зазначити, що формальні й неформальні інституції змінюються залежно від того, яка ідеологія та який політичний режим панують на державному рівні, позаяк вони так чи інакше впливають на формування, оновлення, зміну, розбудову й гальмування розвитку моделі мовної політики. Висновки. Інституційний підхід стосовно дослідження моделі мовної політики – це усвідомлене розуміння діяльності законодавчих, виконавчих судових, офіційних і неофіційних інститутів держави, спрямованих на регулювання та розв’язання мовно-політичних проблем і побудову на цій підставі моделі; аналіз здійснення мовної політики на формальному та неформальному рівнях, яка забезпечує комунікативні зв’язки в усіх сферах і галузях суспільно-політичного життя держави; осмислення інституційної основи моделі, якою в Україні є українська мова як державна інституція, яка забезпечує комунікативні відносини та зв’язки на освітньому, політичному, культурному, науковому та інших рівнях.

Ключові слова: інституційні напрями; традиційний і новий інституціоналізми; мовна політика; українська мова як державна інституція; модель мовної політики; історичний, конструктивістський, дискурсивний, мережевий, соціальний інституціоналізми; конструктивні та деструктивні, формальні й неформальні інституції.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Біографія автора

С. Савойська

докторант кафедри теорії та історії політичної науки Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів

Посилання

Баштанник О. Інституціоналізм раціонального вибору: теоретико-методологічні основи та українська політична наука. Грані. 2019. № 11. Т. 22. С. 37–46. doi: https://doi.org/10.15421/171996.

Баштанник О. Новий інституціоналізм у політико-інституційній парадигмі: конкретизація змісту поняття та параметрів дослідницької стратегії. Політикус. 2017. Вип. 2. С. 11–14. doi: https://doi.org/10.15421/171996.

Бойченко М., Яковлева О., Лях В. Цивілізаційні та інституційні аспекти національної самоідентифікації в Україні: філософсько-антропологічний підхід. Антропологічні виміри філософських досліджень. 2018. Вип. 14. С. 13. doi: https://doi.org/10.15802/ampr.v0i14.150555.

Брацкі А. Українське мовне питання чи питання української мови – соціо-психокультурний аспект. Київ : Центр українознав. Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка, 2012. Вип. 8. С. 86–89.

Бунецький Л. Політичний транзит України: інституційний аспект. Трибуна. 2009. № 3–4. С. 25–28.

Чередник Ю. Модернізація державної мовної політики в Україні: теоретико-методологічний аспект : автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. : 25.00.01. Дніпропетровськ, 2011. 23 с.

Денисенко В. Політична інтеракція в контексті комунікативної раціональності. Вісник Львівського університету. 2013. Вип. 3. С. 63–76. (Серія «Філософсько-політологічні студії»). doi: https://doi.org/10.20535/2308-5053.2013.1(17).33659.

Гавдида Н., Назаревич Л. Лінгвоцид як форма мовної політики. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. 2014. Вип. ІІ (24). С. 77–80. (Серія: «Мовознавство»). doi: https://doi.org/10.11603/me.2414-5998.2020.1.10994.

Горячук В., Жиленко-Паламарчук І. Історичні витоки та етапи формування інституціоналізму. Економічні інновації. 2015. Вип. 60 (1). С. 91–98. doi: https://doi.org/10.33987/vsed.4(68).2018.20-29.

Камінська Н. Передумови та наслідки новелізації мовного законодавства України. поштовх до зміни свідомості і життєдіяльності чи нові завдання для влади? Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи : матеріали XV Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 28 листоп. 2019 р.). Київ, 2019. Ч. 1. С. 92–96.

Король С. Європеїзація та неоінституціоналізм: науково-теоретичний аспект. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 2015. Вип. 28. С. 37–41. (Серія «Питання політології»). doi: https://doi.org/10.31521/modecon.V18(2019)-11.

Кресіна І., Горбатенко В. Основні напрями правового регулювання мовної політики. Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом. Київ : ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2008. С. 335–343.

Лопушинський І. Мовно-політичний сепаратизм як лінгво-політичне явище. Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми : матеріали ХІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 30 листоп. 2016 р.). Київ : НАВС, 2016. Ч. 1–2. С. 31–34. doi: https://doi.org/10.5281/zenodo.3233436.

Нагорна Л. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики. Київ : Світогляд, 2005. 273 с.

Попазогло В. Деструктивні неформальні політичні інститути: форми прояву та механізми протидії. Політичні інститути та процеси. 2018. № 1. С. 85‒90. doi: https://doi.org/10.31558/2519-2949.2018.1.14.

Тарасова І. Інституціоналізм в методології наукового дискурсу. Актуальні проблеми економіки. 2015. № 2 (164). С. 73–78. doi: https://doi.org/10.17223/19986645/63/10.

Третяк О. Раціоналізація публічної сфери політики: реальний проект чи футорологічний концепт? Вісник Дніпропетровського університету, 2013. Т. 21. Вип. 23 (4). С. 85–90. doi: https://doi.org/10.15421/341916.

Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період. Київ : Основи, 1993. 123 с.


Переглядів анотації: 316
Завантажень PDF: 466
Опубліковано
2021-04-05
Розділ
Право і політика